Посмішка як культурний феномен

© Микола Махній, 2009

Посмішка як культурний феномен

Сильніший той, хто посміхається.

Японське прислів’я

Посмішка – вираз обличчя, губ та очей, прояв прихильності, вказує на гарний настрій, схильність до сміху чи виявляє задоволення, привітання, доброзичливість. Може мати багатозначне, або навіть негативне призначення – відбивати іронію, насмішку (глузування).

Фахівці говорять про так звані “етикетні усмішки”, які віддзеркалюють культурно-специфічні нормативи виявлення емоцій і відносин у процесі спілкування. Наприклад, японці усміхаються часто, навіть в таких ситуаціях, у яких посмішка здалася б європейцю недоречною. Вияв особливості японської культури – небажання нав’язати партнеру власні негативні емоції, турботи. Або відома американська посмішка, яка може неоднозначно сприйматися європейцями. В американському суспільстві вже не одне десятиліття поширене гасло “Keep smiling!” – “Усміхайтесь!”. Напускний оптимізм у будь-якій ситуації ( don ‘ t worry , be happy ! keep smiling !) – ось та риса американського національного характеру, яка офіційно схвалюється і просувається усіма засобами.

У західному світі взагалі й в англомовному особливо посмішка – це культурний знак, традиція, звичай: розтягнути губи у відповідну позицію, щоб довести, що у вас немає агресивних намірів, ви не збираєтесь ані пограбувати, ані вбити. Це спосіб формальної демонстрації оточуючим своєї приналежності до даної культури, до даного суспільства. Спосіб досить приємний, особливо для представників тих культур, у котрих посмішка – це вияв природного щирого ставлення, симпатії, гарного настрою, як у східнослов’янській етнокультурі.

Так, спеціалісти з міжкультурної комунікації констатують, що росіяни посміхаються значно менше, аніж більшість народів Заходу та Сходу. Справа в тому, що для російської комунікативної поведінки притаманна побутова непосміхливість, яка є однією із національно-специфічних рис спілкування росіян.

Щирі дитячі посмішки

На думку І. Стєрніна, який спеціально досліджував феномен посмішки в комунікативній поведінці росіян, існують наступні національні особливості російської посмішки.

— Посмішка в спілкуванні росіян не є сигналом увічливості. В американській, англійській, німецькій, фінській комунікативній поведінці посмішка – перш за все сигнал увічливості, тому вона вкрай необхідна під час привітання та ґречної розмови. У спілкуванні росіян посмішка задля ввічливості не прийнята. Постійна ввічлива “чергова посмішка” вважається ознакою нещирості, говорить про небажання виявляти справжні почуття.

— У спілкуванні росіян не прийнято посміхатися незнайомим особам. Посмішка адресується зазвичай знайомим.

— У росіян не прийнято автоматично відповідати на посмішку посмішкою. Якщо росіянину посміхнувся незнайомець, це скоріше спонукає його шукати причину адресованої посмішки. Часто в таких ситуаціях випливає питання: “А ми що, знайомі?”. На посмішку знайомої людини також далеко не завжди виникає автоматична посмішка, скоріше за все це розглядається як запрошення вступити до розмови.

— Не прийнято посміхатися людині, якщо випадково зустрілися з нею поглядом. Американці в подібних випадках посміхаються, а в росіян прийнято, навпаки, відводити погляд.

— Не прийнято посміхатися, якщо з кимось разом дивляться на маленьких дітей чи домашніх тварин. В американців це прийнято, а в росіян – ні.

— Посмішка в росіян – ознака власної прихильності до людини. Російська посмішка демонструє адресанту особисту симпатію людини.

— Не прийнято посміхатися під час виконання службових обов’язків, під час якоїсь важливої справи. Для порівняння: у Чейз Манхеттен Бенк у Нью-Йорку висить оголошення – “Якщо наш оператор вам не посміхнувся, заявіть про це швейцару, він вам видасть долар”. Не прийнято, щоб діти усміхалися на заняттях. Дорослі навчають дітей: не всміхайся, будь серйозним у школі, коли з тобою розмовляють дорослі. Найпоширеніше зауваження вчителя в російській школі: “чого посміхаєшся, пиши!”.

— Російська посмішка має бути лише щирою, вона розглядається як справжній вияв гарного настрою чи благозичливості до співрозмовника.

— Посмішка повинна мати поважну причину, лише тоді людина отримує на неї “право” в очах оточення. Якщо причина чиєїсь посмішки незрозуміла, це може викликати занепокоєння.

— Достойною (і фактично єдиною) причиною для посмішки в спілкуванні росіян приймається матеріальне благополуччя того, хто посміхається.

— У російській комунікативній культурі не прийнято посміхатися задля підняття настрою співрозмовника чи задля самопідбадьорювання.

— У російській свідомості посмішка начеб вимагає певного часу для свого здійснення. Вона розглядається як певний самостійний комунікативний акт, який у більшості випадків непотрібний. Учителі дуже часто роблять зауваження учням: “потім будеш посміхатися, працюй!”.

— Посмішка має бути доречною з точки зору оточуючих, відповідати комунікативній ситуації. Більшість стандартних комунікативних ситуацій російського спілкування посмішку не санкціонують. Не прийнято посміхатися в напруженій ситуації, коли поруч є люди, які мають певні проблеми.

— У росіян спостерігається нечітка відмінність між посмішкою і сміхом, на практиці часто ці явища ототожнюються.

В різних культурах – різні посмішки. В одній культурі – так, в іншій – інакше.

“Країною посмішок” називають Таїланд іноземні туристи, бо тайці посміхаються весь час. Це частина їхньої культури. Усміхливі тайці не полюбляють сердитися, гніватися, підвищувати голос, а тим паче кричати. Іноземцям часто буває досить важко зрозуміти, що насправді відчувають або думають тайці. Їхня усмішка приховує всі їхні емоції й переживання. Вони можуть бути налякані або ж злі, але все те ховають за усмішкою. Тайці ніколи не говорять “ні” нікому. І це може збивати з пантелику, коли ти іноземець.

На думку усіх, хто перебував у Японії досить тривалий час і мав змогу спостерігати за поведінкою місцевих жителів, “японська посмішка” здається досить частою, далеко не зовсім доречною з точки зору європейця. Етнопсихологи пояснюють це національним вихованням, давнім ритуалом, що став загальною традицією, стереотипом. Для японця є ганьбою усвідомлення власної безпорадності, навіть кажучи про сумні події, необхідно приховати емоції. Зовнішньо можна виявити себе лише за допомогою посмішки. Японська приказка каже: “Сильніший той, хто посміхається”.

Знавці японської культури В. Пронніков та І. Ладанов виокремлюють декілька типів посмішок притаманних японцям: посмішка за якою приховується печаль; зухвала, невизначена посмішка; “соціальна посмішка”, котрою послуговуються начеб кімоно, яке одягають у необхідних випадках, і котра зображується з метою благопристойності; професійна посмішка (наприклад, лікар посміхається пацієнту); вдоволена посмішка людини поважного віку; посмішка бізнесмена на бенкеті.

У культурі Америки, як уже зазначалося, посмішка є соціальним знаком успішності. Якщо ви висунули свою кандидатуру на будь-яку суспільну посаду, ви маєте посміхатися на усіх фотографіях, щоб майбутні виборці бачили: у цієї людини все гаразд, у неї є гроші, успіх, сумирне сумління, вона посміхається, вона задоволена, їй можна довіритися.

В українському суспільстві по-інакшому. Якщо ви претендуєте на високу посаду, ви маєте продемонструвати майбутнім виборцям, що ви людина серйозна, розумна і, відповідно, усвідомлююча, яка важлива справа вас очікує, які серйозні проблеми ви мусите вирішувати. Посмішка в такій ситуації недоречна, вона лише покаже, що така людина легковажна, не усвідомлює відповідальності своєї справи тому довіритися їй неможна.

Порівняльне дослідження феномену посмішки в російській, англійській і американській культурі проведене М. Токарєвою засвідчує, що так звана “формальна посмішка”, яка часто використовується представниками західних культур, опиняється в зоні неспівпадіння з російською моделлю комунікативної поведінки. Дослідниця виокремлює п’ять комунікативних ситуацій використання формальної посмішки:

— мінімальний контакт з незнайомою людиною в громадському місці (формальна ввічлива посмішка);

— контакт громадянина з особою, що представляє державні, адміністративні органи (посмішка чиновника);

— комерційна ситуація пропозиції і споживання товарів і послуг (комерційна посмішка);

— публічна презентація людини чи офіційної особи перед аудиторією (політична, піарна посмішка);

— мінімальний привселюдний контакт зі знайомими, малознайомими та незнайомими людьми, дотримання правил ґречності (куртуазна посмішка).

В англійській та американській культурах ХІХ-ХХ ст. посмішка незнайомій людині в ситуації мінімального спілкування в громадському місці означала “я свій, я не несу загрози”. На початку ХХІ ст. така посмішка зустрічається рідше, іноді насторожує адресата, тому що розцінюється їм як запрошення перейти до більш близького знайомства, що порушує його особистий простір. Важливим фактором у таких ситуаціях є гендерна приналежність партнерів по спілкуванню.

Посмішка в такій ситуації в цілому не притаманна російській культурі спілкування.

Посмішки клерків, представників влади, адресовані громадянам, традиційно прийняті в культурі невербальної комунікації Англії та Америки. Це сигнал увічливості, ознака готовності виконувати службові обов’язки.

В Росії, в ситуації, пов’язаній з важливими службовими обов’язками, де до того ж проявляється висока ступінь статусної дистанції між представником організації чи органів влади і громадянином, посмішка практично відсутня. У рідких випадках посмішки представника організації чи державних органів покликані передавати його відчуття власної сили і влади. У той же час можна зустріти улесливу посмішку громадянина, адресовану державному чиновнику, клерку з метою налагодження контакту.

Комерційна посмішка, властива західним культурам, в цілому не є елементом російської комунікативної традиції. Проте останнім часом з’являється новий стиль поведінки продавців та обслуговуючого персоналу, яких навчають посміхатися клієнтам.

Посмішка є невід’ємним елементом публічної самопрезентації британських і американських політичних лідерів.

Посмішка здавна активно використовується в англійській й американській традиції невербальної комунікації для створення привабливого публічного образу. Посмішка надає впевненості в собі, створює враження успішності, що підвищує рейтинг даної особи в діловому й політичному світі. Тому посмішка є невід’ємним елементом публічної самопрезентації британських і американських політичних лідерів, бізнес-еліти, знаменитостей, членів королівської сім’ї. При цьому посмішка політиків сприймається британською публікою як фальшива куртуазна маска, яка, проте, є нормою. Посмішка використовується працівниками британських і американських ЗМІ, очевидно задля створення загальної позитивної атмосфери в суспільстві. Американці полюбляють публічну посмішку. Вона допомагає їм долати труднощі й перемагати. В Америці традиційно склалася мода на посмішку. У прикладах з американської літератури часто зустрічається вираз to wear smile (носити посмішку), є афоризми на цю тему.

У порівнянні з англійською і американською традицією російська поведінкова модель не передбачає такого активного використання посмішки в публічній самопрезентації.

Отож, посмішка є найважливішим елементом спілкування в сучасній західній культурі. Більше того, вона, мабуть, являє собою найважливіший пункт в переліку нових патернів, які слід засвоїти представникам української культури в процесі психологічної адаптації в західному суспільстві.

Посмішка як культурний феномен: 2 комментария

  1. ось чого нам не вистачає — посмішки:)

Комментарии запрещены.