Зачіски, бороди і вуса: кроскультурні відмінності

© Махній М.М. НЕВЕРБАЛІКА І КУЛЬТУРА. – К.: Blox.ua, 2009

Зачіски, бороди і вуса: кроскультурні відмінності

Вивчаючи фольклорну творчість, обряди і звичаї будь-якого народу можна виявити як схожість, так і відмінність у трактуванні символіки окремих елементів людського тіла. Проведений нами контент-аналіз наявних фольклорно-етнографічних матеріалів дозволив з’ясувати в найголовніших рисах зміст української антропотомічної символіки і стереотипів інтерпре­тації особистості за зовнішністю.

В українській етнокультурі палітра тілесних символів і ритуалів надзви­чайно різноманітна. Вона знайшла своє відображення у різних звичаях, фольклорі, художній творчості, приватному житті людей. Навіть такий елемент зовнішності як відрощений чуб, що так полюблявся українцями, став приводом для виникнення екзоетноніма «хохол«. У відповідь, великоросів називали «кацапами«, бо в уяві українця борода «як у цапа» досить тривалий час була характеристичною ознакою росіян. Подібні культурно-антропо­логічні відмінності народів ставали основою для виникнення етнічних стереотипів.

Розмаїтий комплекс символів і ритуалів був і залишається одним із механізмів акумуляції, збереження й передачі етнокультурної інформації між поколіннями. Регулювання цієї інформації відбувається за допомогою етнічних стереотипів – усталених форм поведінки етносу, що виявляються насамперед у найчастіше повторюваних ритуалах. При цьому регулюється не лише рівень інформації, необхідний для відтворення етносу, а й ступінь іноетнічних запозичень. Цей механізм не може допустити того, щоб у структурі етносу переважали чужорідні компоненти, а із запозичених такі, що не сприймаються як свої, національні.

Так, антиритуалістичний характер мала реформаторська діяльність російського царя Петра І в сфері повсякденної культури і побуту, де він намагався призвичаїти своїх підданих до європейського етикету, іншоетнічних ритуалів. В рамках зазначеної теми згадаймо хоча б його новацію обов’язкового гоління бороди, запроваджену для дворян і військових, яка викликала соціальний протест, бо руйнувала звичні стереотипи.

Представники інших станів населення хоча і могли носити бороду, але за такий дозвіл з найбільш заможних брався внесок, свідченням про сплату якого був спеціальний жетон з написом: «За бороду гроші узяті». Про «драматизм» ситуації, що виникла у зв’язку з нововведенням, свідчить спеціальний твір про бородогоління відомого церковного діяча Д. Туптали, де доводилось, що гоління борід не становить гріха, що марно боятися голити бороду, гадаючи, ніби цим спотворюється образ і подоба Божі, адже вони зовсім не в тілі, а в душі. Петро І здобув у нього підтримку своїм реформаторським планам у цьому відношенні. На думку істориків, Д. Туптало не міг поділяти прихильності великоросів до борід, оскільки народився на Україні, де козаки давно вже голили бороди і де цей звичай ставав усенародним.

Відомо, що серед обрядів ініціації ще за часів Гетьманщини в Україні побутував ритуал першого гоління бороди, що відбувався по досягненню юнаком шістнадцятиліття. Цей акт символізував перехід від юнацтва до стану дорослого чоловіка. Як правило лише після цього ритуалу парубок мав повне право пускатися до любощів з дівчатами. За козацькими традиціями бороду голили, а вуса залишали і плекали їх. Звичай голити і бороду і вуса з’явився з 1848 року на західноукраїнських землях (після звільнення селян від панщини в Австрії), щоб тим виявити свою вірність австрійському монарху.

Дівчата коси вирощували, а запорожці чуприни

Під впливом історичних умов тілесна символіка іноді отримувала нову інтерпретацію змісту. Запорізькі козаки, наприклад, вимислили собі чуприну-оселедець. Прихильники монгольської версії походження його («хох-оол» – син неба), твердять, що то матеріальний знак зв’язку з горішнім світом предків. Інші дослідники припускають, що вступ до січового братства прирівнювався до постригу у військове чернецтво з обов’язковим зреченням багатьох принад і переваг мирного хліборобського стану. Цілком імовірно, що акт цей супроводжувався відповідною церемонією, схожою на монастир­ський постриг, коли новак прощався з чубом і набував віднині права викохувати запорізьку чуприну.

Довгий оселедець ставав прикметою справжнього козака, що вже бував у походах на відміну від молодих козаків, що ще не «нюхали пороху». Коли в розпалі бою чуб закочувався вітром, то голий череп відкривався і від того обличчя козака робилося дико-величним і войовничим. Ця прикраса буйних лицарських голів стає символом това­риської вірності, бойової сили і непохитності козацтва. Як усі відзнаки й нагороди (шаблі, шпаги, ордени та ін.) носили зліва, то й оселедець неодмінно висів за лівим вухом.

Отже, такі характерні елементи зовнішності як певна зачіска, наявність або відсутність у чоловіків бороди чи вусів виконують різні функції, в тому числі і етнопсихологічні. Про це свідчать зокрема і емпіричні дані, отримані Т.В. Івановою в ході вивчення етнічних стереотипів за допомогою проективних малюнків. Так, окремі елементи оформлення зовнішнього вигляду найбільш типового образу росіянина містили зображення широкої бороди. Малюнки типового образу українця включали зокрема зображення вусів і козацького чуба.

Замилування українців до вусів висловлюється і народними приказками:

Вус балабанський, чуприна черкеська – не вважай мостіпані, що фортуна кепська!

У кого чорний вусок – тому риби шматок, в кого сива борода – тому юшки шкода!

Вус! Тихо сиди, як бороду голять.

Зачіски, бороди і вуса: кроскультурні відмінності: 1 комментарий

Комментарии запрещены.